Ukrainian Field Notes LV (A Closer Listen blog):
розмова з Cells Interlinked про творчий потік і створення абстрактної, сяючої музики
5 ТРАВНЯ 2026 – Львів
Cells Interlinked – це проєкт двох людей, Марії та Альберта. Ми живемо в Західній Україні, у Львові – місті, яке історично було перехрестям різних культурних впливів. Ми пара і разом майже все своє свідоме життя, так само як і займаємося музикою вже близько 30 років.
Ми мали й досі маємо інші музичні проєкти в дуже різних жанрах: dark/minimal wave, synth pop, industrial, psychedelic trance, IDM/downtempo. Але попри всі ці дослідження, нас завжди тягнуло до повільнішої електронної музики – «електронної музики для слуху» – яку ми відкрили ще в дитинстві і яка сформувала наш музичний світогляд.
Довгий час у нас була ідея створити проєкт, у якому ми могли б виражати свої найглибші внутрішні стани. Так сталося, що ми почали працювати над ним у перші місяці повномасштабного російського вторгнення в Україну. Початок війни став руйнівним шоком. Те, що відбувалося зовні, стало настільки нестерпним, що єдиною можливою відповіддю було звернення всередину. І хоча війна часто асоціюється з важкими емоційними станами, музика, яку ми створювали, вийшла абстрактною і навіть сяючою. Ми обрали працювати виключно з аналоговими синтезаторами або віртуальними аналоговими інструментами, які максимально наближені до цього звучання.
Чи змінило повномасштабне вторгнення ваш спосіб мислення про музику і звук загалом, і як це вплинуло на вашу мотивацію творити?
Мабуть, головна зміна в тому, що музика повністю стала для нас шляхом терапії та самопізнання. Коли все навколо руйнується, будь-яка творча людина відчуває сильний імпульс до створення. Коли сама реальність стає абсурдною, ти починаєш ставити питання: що я таке і що таке реальність?
Для нас відповіддю стало занурення у потік творення, де ми перестали озиратися на соціальний контекст музичної індустрії чи очікування суспільства. Залишилися лише музика і той, хто її створює.
Фізичний вимір створення музики також став особливо важливим. Звісно, жодного ШІ не використовується, і майже немає софту – окрім фінального аранжування та зведення. Важливою є фізична присутність у студії: ручки, клавіші, фейдери під руками.
Альбом Cold Spring Notes описується як своєрідний щоденник внутрішніх станів під час «холодної й потойбічної весни». Як цей конкретний момент – як сезонний, так і історичний – сформував атмосферу та структуру альбому?
Рік тому, наприкінці зими, ми випустили наш перший альбом “Within” на невеликому аргентинському лейблі Sincronía del Viento. У той час ми думали, як розвивати проєкт далі, і виникла ідея базувати новий матеріал на синтезаторних лайв-джемах, записаних на природі.
Це був четвертий рік війни, з постійними ракетними атаками та блекаутами. У такі моменти чітко відчувається, що природа існує як паралельний, мовчазний шар вічності. Дим від удару ще може розсіюватися – але птахи вже співають, хмари рухаються, риби пливуть під поверхнею озера. Так було завжди, незалежно від людських подій. Минулої весни було незвично холодно, і її туманна невизначеність створила простір, де залишалася лише наша увага – разом із секвенсорами, синтезаторами та озером із водяним млином.
Технічно наш процес був простим: ми йшли в природну локацію, брали компактний сетап (кроковий секвенсор, два невеликі синтезатори, ланцюг реверберації/дилею та рекордер Zoom) і по черзі записували базову секвенційну імпровізацію, яка одразу визначала тривалість і структуру композиції. Одночасно ми робили польові записи навколишнього середовища, фіксуючи атмосферу моменту.
Пізніше, в студії, ми додавали ще кілька шарів, щоб завершити кожен трек – зазвичай використовуючи більші, складніші аналогові інструменти, які важко використовувати на відкритому повітрі (такі як Vermona Synthesizer, Moog Slim Phatty і процесори SPL Vitalizer). Важливим правилом було не перебудовувати матеріал радикально в студії.
Отже, результатом цього творчого процесу став альбом Cold Spring Notes, який ми нещодавно завершили і який запланований до релізу 22 травня на лейблі Cyclical Dreams, відомому як важливий центр сучасного продовження жанру “берлінської школи електронної музики”, ембієнту та space music.
Ви описуєте процес запису, що робився в короткі моменти тиші між ракетними та дроновими атаками, часто в природному середовищі. Як ці умови вплинули на ваш процес слухання та на ваше ставлення до польових записів?
Люди, які не переживали життя під час війни, часто не усвідомлюють, що самі ракетні удари не завжди є найкритичнішим моментом. Якщо удар завершився, ти вижив, і твій дім цілий, може здатися, що життя триває – але якщо пошкоджена критична інфраструктура, наприклад енергосистема, тоді немає електрики, і твоя студія не функціонує. Усе місто занурюється в темряву. Але люди адаптуються. Дуже швидко місто наповнюється звуком генераторів. Ми також відкрили для себе портативні електростанції, які можна використовувати для роботи на природі.
Ця ситуація вчить нас розвивати односпрямовану концентрацію. Ти опиняєшся в тиші, з одним джерелом звуку, і вся твоя увага збирається навколо нього. Спочатку це звуковий ландшафт природи. Потім – твоя синтезаторна секвенція, яка відповідає йому. Польовий запис навколишніх звуків стає подібною практикою: ти обираєш один голос природи, глибоко слухаєш і фіксуєш його.
У вашій музиці відчувається сильний діалог між природою і синтезом – озера, птахи, старі водяні млини взаємодіють з аналоговою електронікою та ефектами. Як ви поєднуєте ці світи, щоб жоден не домінував?
Ми не намагаємося протиставляти синтез голосу природи. Навпаки, ми намагаємося виразити голос і мову природи через синтез. Можливо, наша нейродивергентність (ми обоє AuDHD і небінарні) допомагає нам у цьому. Аутистичний розум може функціонувати як порожній спостерігач, відображаючи Інше без спотворення, не змішуючи його з особистою ідентичністю. Нашою метою було зберегти автентичність того, що ми сприймали, що чули.
Ваша музика спирається на традицію “берлінської школи електронної музики” (Berlin school of electronic music), залишаючись при цьому дуже особистою і сучасною. Що для вас означає ця спадковість і як ви переосмислюєте її в контексті власного досвіду життя в Україні сьогодні?
Рання електронна музика 1970-х описувалася як “kosmische Musik”. Роботи Tangerine Dream, Cluster, Klaus Schulze ніби існували поза особистими емоціями – як звук спокійного, безкінечного космосу. Але згодом психоделічна культура і споглядальні практики показали, що цей космос існує всередині нас. Музика, яка відкривала доступ до цього внутрішнього простору, сформувала унікальну мову, несхожу ні на що раніше.
Ми цінуємо композиційний підхід берлінської школи, але не сприймаємо його як щось, що потрібно копіювати. Ми працювали в багатьох жанрах, але завжди відчували жорстке обмеження жанрових форм. Жанрові ярлики можуть бути корисними, але вони лише вказують на реальність. Можливо, шок війни допоміг нам повністю відпустити ці обмеження. Коли ти створюєш у свободі, твоя робота природно стає і сучасною, і глибоко особистою.
Альбом також звертається до внутрішнього виміру – того, що ви описуєте як «плинний рух неподільного потоку свідомості». Чи бачите ви композицію як форму медитації або спосіб доступу до цього стану?
Ми обидва практикуємо медитацію, практику односпрямованої уваги з мантрою, вже понад 20 років. Цю практику ми отримали від відомого бенедиктинського монаха Лоренса Фрімена. Це навчило нас бачити все – не лише формальну медитацію – як споглядальну практику: приготування їжі, прогулянки в лісі, рутинну роботу і створення музики. Де збирається увага – там виникає шлях до присутності. Музика – один із таких шляхів.
Чи змінюється роль митця у часи війни?
У мирний час завжди є ризик стати слугою музичного ринку і трендів. У воєнний час митець має шанс стати чимось ближчим до містика. Різниця – у свободі. Також важливо нагадувати світу, що люди в Україні під час війни продовжують жити і творити.
Чи є конкретні роботи українських митців, які допомогли вам осмислити або зрозуміти теперішній момент?
Попри війну, українська музична сцена продовжує розвиватися. Спектр жанрів у сучасній українській музиці дуже широкий, але, на жаль, окрім нас, ніхто наразі не досліджує традиційну електронну музику / берлінську школу. Тому наше натхнення серед українських музикантів лежить в інших жанрах.
Одним із важливих впливів для нас є композитор і піаніст Любомир Мельник. Його «безперервна музика» (continuous music) поєднує інтенсивну швидкість із відчуттям нерухомості та спокою.
Також ми хотіли б згадати Юрія Шарифова, легендарного львівського музиканта і музикознавця. У радянські часи він був дисидентом, популяризуючи джаз і електронну музику. У 1990-х він виконував довгі лайв-імпровізації на аналогових синтезаторах і створював ембієнтні звукові середовища для вокальних перформансів.
Що для вас означає бути українцями сьогодні?
Це означає ставати все більш і більш вільними – як індивідуально, так і колективно. Після революції Майдану 2013 року на київському Будинок профспілок висів величезний баннер із написом: «Свобода – наша релігія». Ця ідея досі визначає нашу ідентичність. Свобода – це найважливіше для нас, у тому числі й у музиці.
І наостанок: якби вам потрібно було порадити кілька культурних орієнтирів – книгу, фільм, альбом, їжу, місце чи навіть мем – які передають щось суттєве про Україну зараз, що б ви обрали?
Культурний контекст України дуже широкий і складний, тому ми згадаємо те, що найближче нам.
Перший – це архетип «вишневого садка біля хати» – рядок із поезії Тараса Шевченка. Це щось дуже знайоме багатьом українцям. Ми живемо в невеликому будинку на околиці Львова, і біля нього росте стара вишня, яка зараз цвіте. Це місце тиші, роздумів і оновлення – де народжуються багато наших композицій. Воно відчувається як особиста версія Axis Mundi – Дерева Життя. Це відображено в нашому треку “Tree of Life” з нашого першого альбому “Within”.
Другий – це «Чорний квадрат» Казимира Малевича. Багато хто його знає, але не всі знають про його зв’язок з Україною. Для нас це один із найважливіших художніх маніфестів. Ми навіть створили власну ручну копію для нашої студії. Він несе ту саму ідею, яку Малевич висловив словами: «Мета музики – тиша».
Третій – це цитата українського філософа Григорія Сковороди:
«Світ ловив мене, але не спіймав».
Для нас вона відображає шлях до автентичності як внутрішньої свободи.
No Responses